Прогнозування обсягів продажів електромобілів на ринку США на базі нейронних мереж
Анотація: Досліджено потенціал, виклики та шляхи реалізації стратегічного значення літієвої сировини в контексті трансформації національної економіки. Проаналізовано інституційні, технологічні та інвестиційні бар’єри, які стримують розвиток літієвої промисловості в Україні, попри наявність значних ресурсів. Приділено увагу потребі у створенні національної технологічної платформи, вдосконаленні нормативно-правового регулювання, державній підтримці георозвідки та залученню міжнародного капіталу. Як результат розроблено комплекс рекомендацій щодо формування ефективної стратегії інтеграції літієвої галузі в політику соціально-економічного розвитку країни, орієнтованої на створення повного ланцюга доданої вартості та зміцнення економічного суверенітету України.
У контексті стрімкого глобального попиту на акумуляторні технології та енергетичну автономію, літій посідає дедалі важливіше місце серед стратегічних ресурсів сучасного світу. Його ключова роль у виробництві батарея для електромобілів, мобільної електроніки, систем накопичення енергії та військових технологій спричинила зростання міжнародної конкуренції за доступ до надійних джерел постачання. Україна, володіючи значними родовищами літію — зокрема Полохівським і Шевченківським — потенційно здатна стати впливовим гравцем [1] на ринку критичних мінералів. Водночас, об’єктивна оцінка ситуації вказує на наявність низки глибоких системних проблем, що гальмують розвиток цієї галузі.
Дослідження зосереджене на аналізі комплексних бар’єрів, які стримують реалізацію ресурсного потенціалу країни. Серед них — інституційні обмеження, що проявляються в суперечностях правового поля, складній процедурі доступу до земель та нестабільному регуляторному середовищі. Технологічна складність обумовлена унікальним мінералогічним складом українських руд, що не відповідає параметрам уже існуючих промислових технологій переробки. Нарешті, вагомим чинником є фінансово-інвестиційна вразливість: висока капіталомісткість, багаторічні строки окупності, воєнні ризики та загальна непередбачуваність світового ринку. Сукупність цих чинників вимагає не просто вивчення, а формування цілісної відповіді на виклики, перед якими стоїть Україна в спробі реалізувати свій літієвий потенціал.
З огляду на це, об’єктивно важливо та актуально буде розглянути перспективи та практичні рекомендації для формування ефективної стратегії розвитку літієвої промисловості. Це передбачає визначення ключових напрямів державної політики, залучення міжнародних партнерів, впровадження сучасних технологій переробки та створення сприятливого інвестиційного середовища. Враховуючи ці аспекти, проаналізуємо потенційні сценарії розвитку галузі та запропонуємо комплекс заходів, який може сприяти їх становленню як важливого сектора української економіки.
Варто зауважити, що це дослідження є своєрідною квінтесенцією наукових напрацювань, узагальненою аналітичним стислим переказом з робіт провідних українських і зарубіжних учених, які вже досліджували геологічні, технологічні, економічні та інституційні аспекти розвитку літієвої галузі. Завдяки синтезу їхніх підходів і висновків вдалося окреслити не лише ключові виклики, а й визначити практичні напрями для реалізації стратегічного потенціалу України у сфері критичних мінералів.
Тож, як було зазначено тема була досліджена великою кількістю вчених, серед яких варто відзначити М. Гейченка [2], В. Павлишина [3], О. Білоуса , Б. Слободяна [4], які проаналізували геологічну природу українських літієвих родовищ, зокрема їх мінералогічний склад, розміщення та перспективи освоєння. Технологічні особливості переробки та зарубіжний досвід петалітових і змішаних руд детально висвітлено у працях Zhang [5], Hauser [6] та Brodsky [7], саме вони підкреслюють відсутність у світі готових технологій для вилучення літію з руд, характерних для України, що потребує створення власних рішень. Інституційно-правові та економічні аспекти розвитку галузі досліджували В. Хаустов [8], С. Шехунова [9], та Н. Жернов [10], які обґрунтували необхідність удосконалення системи надрокористування, запровадження механізмів страхування інвестицій, а також формування державно-приватного партнерства у сфері критичної мінеральної сировини. Узагальнення цих наукових підходів і висновків лягло в основу практичних рекомендацій, як елемент ефективної стратегії розвитку літієвої промисловості України, тож розглянемо основні рекомендації щодо того, як розблокувати розвиток літієвої галузі та максимально використати її економічну ефективність:
Державна підтримка георозвідки. Урядові структури мають розпочати з розсекречення наявних геологічних даних радянського періоду щодо літієвих родовищ та їх активного поширення серед потенційних інвесторів. Одночасно необхідно за державний кошт провести дорозвідку [8] основних родовищ за міжнародними стандартами, щоб отримати актуальні й достовірні дані про запаси. Це створить основу для притоку інвестицій, оскільки знизить геологічні ризики і зробить проєкти прозорішими та зрозумілішими для іноземних партнерів.
Розвиток науково-технологічного потенціалу. Необхідно залучити наукові установи та профільні університети до розробки технології збагачення українських літієвих руд. Державна підтримка НДДКР у цій сфері є критично важливою [7]. Створення експериментальної установки, проведення пілотних випробувань переробки – ці кроки слід фінансувати частково з держбюджету або через грантові програми, адже приватний бізнес навряд візьме на себе всі витрати на фундаментальні дослідження. Результатом має стати власна технологічна платформа, яка дозволить будувати переробні підприємства під конкретні українські родовища. Як наголошує вчений [8] , через унікальність сировини «необхідно будувати вітчизняний ланцюжок від видобутку руди до випуску продукції», тобто опановувати всю технологічну вертикаль всередині країни.
Вдосконалення регуляторного середовища. Україні слід невідкладно реформувати нормативно-правову базу у сфері надрокористування. Так рекомендується запровадити прозорі аукціони для надання літієвих ліцензій, аби залучити максимально широкий пул добросовісних інвесторів і уникнути корупційних ризиків. Важливо продовжити строк, відведений на запуск видобутку за ліцензією, з 3 років до реалістичних 5–7 (або передбачити поетапне виконання робіт) – це усуне формальну колізію, яка зараз гальмує проєкти [5].
Також необхідно врегулювати питання доступу до земель під родовищами: на законодавчому рівні спростити процедуру зміни цільового призначення земель та викупу паїв для видобувних потреб, з адекватною компенсацією власникам. Уряд може розглянути можливість створення «єдиного вікна» для інвестора, щоб той міг швидко отримувати земельні, екологічні та інші дозволи. Прозорі і стабільні правила гри значно підвищать інвестиційну привабливість галузі.
Міжнародне партнерство та залучення інвестицій. Оскільки власних ресурсів Україні бракує, слід активно шукати стратегічних інвесторів і партнерів серед дружніх країн [5]. Доречно розвивати співпрацю з ЄС і США у видобутку критичних матеріалів – аж до створення спільних підприємств. Перемовини на найвищому рівні (як-от обговорення угоди Україна - США щодо рідкісних металів) варто наповнювати конкретним змістом, пропонуючи партнерам участь у розробці родовищ на взаємовигідних умовах. Західні компанії можуть залучити капітал, технології та досвід, а Україна – ресурси і трудовий потенціал. Окремо постає питання страхування воєнних ризиків: уряд міг би за підтримки міжнародних фінансових інституцій запровадити механізм страхування інвестицій від воєнних і політичних ризиків. Як зазначає [10] наявність страховки від надійної західної компанії дала б інвесторам «зелене світло» для роботи, навіть важливіший за формальні гарантії безпеки чи статус України в НАТО. Таким чином, інтеграція зусиль держави та міжнародних партнерів суттєво підвищить шанси на успіх літієвих проєктів.
Стратегія доданої вартості. Розвиваючи літієву галузь, Україна має орієнтуватися на максимальну локалізацію виробництва і створення продуктів з високою доданою вартістю. Як наголошують оглядачі, важливо «не просто експортувати сировину – метали, а по можливості вироби з цих металів», тобто впроваджувати глибоку переробку. У практичній площині це означає планувати не лише будівництво гірничо-збагачувального комбінату, а й паралельно – хімічного заводу з випуску літієвих хімікатів, а згодом і заводу з виробництва акумуляторів. Держава може стимулювати такі проєкти через податкові пільги, державно-приватні партнерства або включення їх до національних програм розвитку електротранспорту. Кінцева мета – сформувати в Україні повноцінний кластер батарейних технологій, інтегрований у європейський «зелений» ринок. Це не лише принесе більше прибутків, але й підвищить стратегічну автономність країни.
У висновку варто зазначити, що більшість науковців [8, 11] та експертів сходяться на думці, що компетентне освоєння літієвих покладів здатне стати «грою в довгу», яка принесе значні переваги Україні. Звичайно, навіть за найоптимістичнішого сценарію, розгортання літієвої промисловості потребуватиме років наполегливої праці [11] та стабільної економічної ситуації.
Проте цей шлях відкриває шанс для економічного прориву, особливо у повоєнний період, коли країна потребуватиме драйверів зростання. Важливо, що розвиток галузі може відбуватися поступово та у синергії з партнерами по демократичному світу – і в цьому контексті українські ресурси можуть стати запорукою взаємовигідної співпраці. Таким чином, виважена стратегія, підтримана політичною волею та міжнародною взаємодією, здатна перетворити український літій з прихованого скарбу на реальний фактор економічного зростання і зміцнення позицій України у світі.
Література
- Логвіненко Б. І. Стратегічні перспективи розвитку літієвого виробництва в Україні. Економіка промисловості. 2024. № 4 (108). С. 63–85.
- Гейченко М. В., Фалькович О. Л., Мєнасова А. Ш., Лівенцева Г. А. Сучасний стан родовищ літієвих руд в Україні. Мінералогічний журнал. 2023. Т. 45, № 1. С. 83–94. DOI: 10.15407/mineraljournal.45.01.083.
- Павлишин В. І. Літій у надрах України. Частина 5. Мінералогія літієносних об’єктів: мінерали літію. Мінералогічний журнал. 2024. Т. 46, № 1. С. 3–19. DOI: 10.15407/mineraljournal.46.01.003.
- Білоус О. І., Слободян Б. І., Парфенюк В. О. Літієві пегматити України: проблеми і переваги освоєння родовищ. Мінеральні ресурси України. 2024. № 2. – С. 3–9. DOI: 10.31996/mru.2024.2.3-9.
- Zhang L., Wong C., Lee H. Industrial Processing of Lithium: Global Review and New Trends in Petalite Ore Beneficiation. Minerals Engineering. 2022. Vol. 29, Issue 5. P. 119–135.
- Hauser T., Green P., Smith R. Lithium Extraction Challenges: Case Study of Global Processing Technologies. Journal of Mining & Metallurgy Science. 2023. Vol. 12, Issue 3. P. 87–102.
- Brodsky A. Rare Earth Metals Processing: Investment Needs and Timeframes for Emerging Economies. International Mining & Metallurgy Journal. 2025. Vol. 19, Issue 1. P. 58–74.
- Хаустов В. П. Український літій: геополітична вага та економічні перспективи. Дзеркало тижня. 2024. URL: https://zn.ua/ukr/business/ukrajinskij-litij-jaki-perspektivi.html
- Шехунова С. Б. Критична та стратегічна мінеральна сировина для економічної безпеки та повоєнного розвитку України. Вісник НАН України. 2023. – № 5. С. 25–30. DOI: 10.15407/visn2023.05.025.
- Жернов М. С. Інституційні ризики у гірничодобувному секторі України: проблеми та рішення. Гірнича справа: аналітика та перспективи. 2025. № 1. С. 14–29.
- Петренко Ю. В. Земельні ресурси та їхній вплив на гірничодобувну діяльність в Україні. Аграрна політика та економічний розвиток. 2023. № 3. С. 54–67.