Порівняльний аналіз моделей організації медичних кластерних структур

Автори
Відомості

Пишненко Юлія Олександрівна

здобувач першого (бакалаврського) рівня вищої освіти

Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця

yuliia.pyshnenko@hneu.net

Гур’янова Л.С.

докт. екон. наук, проф.

Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця

Анотація. У роботі здійснено порівняльний аналіз моделей організації медичних кластерів у США, ЄС, Китаї та Японії з метою виявлення можливостей їх адаптації до українських умов. Розкрито особливості кожної з моделей: ринковий підхід США, комбінований – ЄС, державний – Китай, та змішаний – Японія. Виокремлено специфіку розвитку медичних кластерів в Україні в контексті реформи госпітальних округів, акцентовано увагу на фармацевтичній галузі та регіональних ініціативах, зокрема Львівському медичному кластері. Запропоновано адаптацію комбінованої моделі, яка передбачає посилення державної підтримки, розвиток партнерств між установами охорони здоров’я, бізнесом і наукою, впровадження інновацій та врахування регіональних особливостей.

В умовах глобалізації та швидкого технологічного прогресу, медичні кластери стають ключовим інструментом для стимулювання інновацій, підвищення якості медичних послуг та залучення інвестицій. Вивчення міжнародного досвіду, зокрема моделей організації кластерів у США, ЄС, Китаї та Японії, дозволяє виявити найкращі практики та адаптувати їх до українських реалій. Особливо актуальним є аналіз можливостей формування медичних кластерів в контексті реформування системи охорони здоров’я в Україні, що передбачає створення госпітальних округів та впровадження нових технологій. Розгляд різних моделей організації кластерів дозволяє визначити оптимальні стратегії для розвитку медичної галузі в Україні, враховуючи її специфіку та потреби.

Проблему організації кластерного підходу та питання державної медицини вже розглядали в своїх роботах такі дослідники: І.А Берлінець, В. Геєць, В.В. Оскольський, В. В. Паненко, О.Т. Поліщук, М. Портер, Л.С. Ренейська, С.С. Соколовський, І.А, Чикаренко Ю.П. Шаров, В. І. Шевчук, О.В. Яремчук та інші. Однак в Україні медичні кластери розвинені недостатньо, що обмежує інновації, якість медичних послуг та залучення інвестицій. Існує потреба в аналізі міжнародного досвіду для виявлення ефективних стратегій розвитку кластерів в українських умовах.

Метою роботи є проаналізувати та порівняти моделі організації медичних кластерів у світі (США, ЄС, Китай, Японія) для визначення можливостей їх адаптації в Україні. Це дозволить розробити рекомендації щодо покращення вітчизняної системи охорони здоров’я.

Проведений аналіз показав, що в Сполучених Штатах Америки моделі організації медичних кластерів переважно базуються на ринковому підході. Ключовими елементами є провідні університети, науково-дослідні центри та приватний капітал, особливо венчурні інвестиції. Кластери характеризуються високим рівнем спеціалізації, зосереджуючись на конкретних напрямках, таких як біотехнології або медичні пристрої. Активна співпраця між університетами, бізнесом та державними установами сприяє швидкому впровадженню інновацій. В Європейському Союзі використовується комбінований підхід, що поєднує ринкові та державні механізми. Велика увага приділяється регіональному розвитку та підтримці малих і середніх підприємств. Фінансування кластерів здійснюється за рахунок європейських фондів та національних програм. Моделі кластерів варіюються залежно від країни, але загалом акцент робиться на транснаціональній співпраці та обміні досвідом. Домінування державного підходу можемо побачити в організації кластерів у Китаю. Уряд відіграє ключову роль у створенні та підтримці досліджень, особливо в галузях високих технологій, включаючи медицину. Китайські кластери характеризуються швидким зростанням, значними державними інвестиціями та активним залученням іноземних технологій.

В Японії моделі організації медичних кластерів поєднують державний та приватний підходи. Великі корпорації та науково-дослідні центри відіграють важливу роль у даних дослідженнях. Акцент робиться на розробці високотехнологічних медичних пристроїв та обладнання. Кластери характеризуються високим рівнем інновацій та тісною співпрацею між промисловістю та наукою.

В Україні розвиток медичних кластерів перебуває, на жаль, на початковому етапі, але має свої особливості, що відрізняють його від моделей інших країн. Як і в ЄС, в Україні спостерігається тенденція до регіонального розвитку медичних кластерів. Це особливо помітно у великих містах, де зосереджені медичні установи та науково-дослідні центри. Як і в США та Японії, в Україні спостерігаються спроби налагодження співпраці між медичними установами, науковими інститутами та бізнесом. На відміну від Китаю, де держава відіграє ключову роль, в Україні державна підтримка медичних кластерів є недостатньою. Порівняно з США, в Україні венчурний капітал майже не залучається до розвитку медичних кластерів. Відмінно від ЄС, в Україні транснаціональна співпраця в рамках медичних кластерів розвинена слабко. В Україні впроваджується реформа госпітальних округів, яка передбачає створення мережі медичних закладів різних рівнів. Кожна область стає окремим госпітальним округом, який, своєю чергою, поділяється на кластери. Ця реформа спрямована на покращення доступу населення до якісних медичних послуг, що в свою чергу дають позитивний вплив на соціально-економічний розвиток кожного регіону країни. Це є унікальним для України.

Доречно виділити саме фармацевтичну галузь та сферу послуг охорони здоров’я, які відіграють ключову роль у соціально-економічному розвитку України, впливаючи на здоров’я населення, створюючи робочі місця, стимулюючи інновації та сприяючи економічному зростанню; їхня питома вага у ВВП та ВРП, що відображає різницю в розвитку медичної інфраструктури та фармацевтичної промисловості по регіонах, постійно змінюється, особливо в умовах воєнних дій та післявоєнного відновлення, коли роль медичної сфери зростає; система охорони здоров’я в Україні включає як державні, так і приватні медичні установи, з реформою, спрямованою на збільшення ролі приватного сектора, хоча наразі більшість послуг надається державними установами, а війна внесла корективи в розподіл та навантаження на державні медичні заклади.

Львівський медичний кластер можна вказати прикладом успішної регіональної ініціативи, що об’єднує медичні установи, науково-дослідні центри та фармацевтичні компанії, сприяючи розвитку медичного туризму та впровадженню інновацій. Важливим кроком є реформа госпітальних округів, яка передбачає створення мережі медичних закладів різних рівнів, що сприятиме покращенню доступності якісної медичної допомоги.

Для України найбільш прийнятною є комбінована модель організації медичних кластерних структур, що поєднує елементи ринкового та державного підходів, враховуючи обмежені ресурси та необхідність державної підтримки.

Важливо враховувати регіональну специфіку при формуванні медичних кластерів, оскільки кожен регіон має свої особливості, потреби та ресурси, що необхідно враховувати при розробці стратегії розвитку. Реформа госпітальних округів є важливим кроком у розвитку медичних кластерів в країні, тому необхідно забезпечити ефективну координацію між різними рівнями медичних закладів в рамках госпітальних округів. Для розвитку кластерів необхідно посилити державну підтримку, стимулювати співпрацю між учасниками, залучати інвестиції, впроваджувати інновації та розвивати медичний туризм, а також адаптувати роботу до воєнних умов, фокусуючись на відновленні інфраструктури та пріоритетному постачанні обладнання в кластерні лікарні.

Література

  1. Соколовський С. С. Кластерний підхід як інструмент розвитку медичної реабілітації в Україні: державно-управлінський аспект. Публічне адміністрування та національна безпека. 2023. №8 (38). С. 31-37. URL : https://www.inter-nauka.com/uploads/public/16998808384514.pdf
  2. Ринейська Л. С. Кластери у сучасній глобальній економіці. Ефективна економіка. № 5. 2016. URL: https://www.nayka.com.ua/
  3. Геєць В. Кластери і мережеві структури в економіці. Економіст. 2008. 10. С. 10-11
  4. Оскольський В.В. Кластеризація – вагомий фактор підвищення конкурен-тоспроможності економіки України “Економіка України”. 2014. №11 (636). С. 34–40.