Динаміка сфери зайнятості та ринку праці України: чинники, підходи до прогнозування
Анотація. Загальнонаціональна політика коригування регіональних ринків праці в напрямах збалансування попиту і пропозиції робочої сили, реалізації загальнодержавних пріоритетів розширення окремих сфер зайнятості та стимулювання видів економічної діяльності в територіальних громадах різного масштабу (від обласних до локальних) спирається на якість прогнозування відповідних показників і процесів.
Узагальнюючи вплив соціально-економічного середовища на формування попиту – пропозиції на ринку праці, слід відмітити домінуючу роль економічних факторів у визначенні обсягів попиту на робочу силу, соціально-демографічних – у визначенні обсягів пропозиції на ринку праці, культурних та регулятивних чинників – у формуванні ступеню зайнятості населення [1, с. 218; 2, с. 64].
Наслідки масштабних військових дій та пов’язаних з ними проблем періоду воєнного стану в Україні проявляються, зокрема, через [3, с. 261–263; 4, c. 31–33, 35]: зміну структури значної частини територіальних ринків праці та контингентів робочої сили внаслідок як масового руйнування і релокації виробничих потужностей, вимушеної внутрішньої і транскордонної міграції населення працездатного віку, так і посилення ланок ВПК в економіці України; перетворення міграції на довготривалий фактор небезпечних кількісних і якісних змін вітчизняного ринку праці; зростання кількості незайнятих робочих місць у ланках промисловості, АПК, громадського транспорту, комунальної інфраструктури тощо в поєднанні із стрімким підвищенням у системах розселення попиту на працівників старших вікових категорій, а також жінок, зайнятих у традиційно «чоловічих» професіях; зменшення кількості вакансій та звуження попиту на фахівців в інноваційних ланках (зокрема, IT); посилення в наукоємних галузях тенденцій щодо становлення «ринку роботодавця»; розширення можливостей для використання потенціалу внутрішнього переміщення робочої сили і виробничих потужностей з метою диверсифікації та підвищення рівня резильєнтності низки територіальних господарських підсистем і міжрегіональних кластерів, віддалених від зони бойових дій; відтермінування перспектив відродження національної економіки (принаймні на рівні 2013–2019 рр.) за будь-яких сценаріїв її відбудови. За дослідженням МОП, Україна увійшла в ТОП-10 країн світу із найвищими показниками падіння ринку праці; в разі продовження масштабних військових дій втрати можуть зрости до 7 млн або понад 43% робочих місць.
Зауважуючи актуальність ґрунтовної інформації щодо стану і перспектив розвитку ринку праці та сфери зайнятості, доцільно відмітити: недоступність низки даних, деталізованих до рівня територіальних громад (зокрема, первинних); відсутність єдиної системи прогнозування попиту і пропозиції робочої сили; невизначеність стратегічних бачень та орієнтирів підвищення резильєнтності національної економіки, її післявоєнного відновлення та конкурентоспроможного розвитку (як процесу, генерованого поєднанням внутрішніх ресурсів і чинників, а також продуктивних зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних взаємодій).
Найбільш ефективними для окреслення короткострокових перспектив вітчизняного ринку праці (як прикладу циклічних соціально-економічних процесів) часто визнають методи аналізу і прогнозу часових рядів даних SSA та ARIMA [1, с. 218–220; 3, с. 227–229; 4, с. 33, 35]. Низка таких прогнозів, виконаних як напередодні, так і в період масштабних військових дій, засвідчила: збереження і загострення помітного дисбалансу (у т. ч. структурного) між попитом і пропозицією робочої сили в Україні; посилення в короткостроковій перспективі тенденцій скорочення попиту на робочу силу, насамперед висококваліфіковану, на фоні подальшого зростання її пропозиції та пожвавлення конкуренції серед пошукачів на ринку праці; послідовне підвищення ролі вимог роботодавців, специфічних для конкретних ланок, у формуванні як попиту на робочу силу, так і пріоритетів діяльності HR інституцій (державних, приватних) [3, с. 227–229; 4, с. 35].
Серед напрямів продуктивного державного впливу на короткострокові та довготривалі перспективи відновлення економіки України, які мають знайти відображення в орієнтирах прогнозування регіональних ринків праці та підсистем зайнятості, слід відмітити доцільність: реалізації програм диверсифікації територіальних господарств із використанням потенціалу найманої зайнятості та підприємницької активності релокованої робочої сили; систематизацію і посилення заходів щодо детінізації незадекларованої зайнятості; впровадження «прихованої» (тобто ґрунтовно економічно вмотивованої і довготривалої) стратегії сповільнення транскордонної трудової міграції (човникової і незворотної), а також повернення з-за кордону громадян працездатного віку і членів їх сімей; виконання законодавчих гарантій щодо працевлаштування на умовах стандартних соціально-трудових відносин, а також безпеки праці та трудового середовища для різних категорій зайнятих.
Література
- Корепанов О.С., Прус Ю.І., Чала Т.Г. Короткострокове прогнозування пропозиції робочої сили на ринку праці України. БізнесІнформ. 2017. № 4. С. 216–222.
- Близнюк В.В. Інституційне забезпечення інклюзивності ринку праці України. Економіка і прогнозування. 2020. № 3. С. 56–74.
- Дериховська В.І., Стреляна Н.В. Прогнозування попиту та пропозиції на ринку праці України. Аналітичні дослідження соціально-економічних проблем України і світу. Вінниця: ДонНУ ім. В. Стуса, 2022. С. 227–229.
- Золотуха Р.А. Прогнозування розвитку ринку праці в ІТ галузі України методом часових рядів. Collection of scientific papers «Scientia». Vilnius, Lithuania, October 13, 2023. Pp. 31–36.